Тінь Сонця - Палає степ

Лук залило. Лихо стиха
Стільки птахів погубило...
Вмер Дід-Поріг: нічим дихать,
Сиві скелі мулом вкрило.

Степ в кайданах у німоти
Православної подоби.
Мить, тільки мить, тільки мить,
І від нас лишився попіл.

На лихо чи щастя вночі
Зайнялися фігури.

Подивись, палає дикий степ болем...
Подивись, палає дикий степ журбою...

Ти не один, ти не з тих,
Хто згорить разом з травою.
Дим сліпить всіх. Біль достиг.
Він усюди за тобою.

Шлях твій лежить через пал за пороги:
Вогнище Дніпро вгамує.
Сокіл летить, наче стяг перемоги -
Крик його весь степ почує.

Не озирайся назад... на нас,
Ми палаєм в вогні!

Подивись, палає дикий степ болем...
Подивись, палає дикий степ журбою...

Постане з очерету Мати-Січ,
На волі пригорне до грудей сина.
Тут попелом впаде додолу ніч,
А з полум’я повстане Україна.