Марія Бурмака - Сонцем, небом, дощем

Небо опускається,
Світ поволі зменшується,
І кожен намагається голову в пісок...
Ви кричите про це, бо ви бачите це
І відчуваєте це:
Що воно стомилось.

Небо прогинається, на очах міняється,
В серцях не минає цей жалюгідний страх.
Ви кричите про це, бо ви бачите це
І відчуваєте це:
Що воно зірвалось.

Таємничість висоти, забуту в дитинстві,
Раптом стала видною знов.
І шептали мені тихо,
І шептали мені тихі голоси:
Широкий світ - згустки темряви,
Не існує ні вдиху, ані видиху.
Воістину: Ваша Величність - невелична нікому.
І тому ви кричите про це, бо ви бачите це
І відчуваєте це:
Що воно вмирає.
Воно повзе вас давити - світ змінився: небо нижче...
Воно повзе вас давити - світ змінився: небо нижче...
Воно повзе вас давити - світ змінився: небо нижче...
Воно повзе вас давити - небо падає, небо падає...